«В житті головне пробувати»
Ярина Янчак про створення Lady Di Atelier
Бізнес із цінностями. Як дві подруги Ярина Янчак та Ірина Ляховенко створили справу, яка одночасно перевернула їхнє життя, а також цілий світ моди. “Lady Di atelier” перше інклюзивне ательє в Україні, яке функціонує вже 5 років. Вони створюють унікальні аксесуари на основі картин, автори яких – люди з інвалідністю. Що було найскладнішим на старті? Які труднощі на них чекали? А також хто створює унікальні хустини, які носять як перші леді країн, так і українські інфлюенсери?
Про це та більше читайте в ексклюзивному матеріалі для програми WOWoman Української освітньої платформи
- Ірина за освітою економіст, а ви юрист. Як так сталось, що ви об’єдналися спільно і створили бізнес? І чому саме інклюзивне ательє?
Хотілося створювати щось для жінки. Цей продукт мав бути якісним, красивим таким, щоб ми самі хотіли його з Ірою носити. А тема інклюзії нас хвилювала ще з часів, коли ми були пластунками. Отож ми хотіли ці два фактори поєднати між собою.
І так ми створили перше в Україні інклюзивне “Lady Di atelier”. Як і напочатках, так і зараз ми хочемо створити круту майстерню, яка буде місцем зростання наших авторів-художників. А система роялті, за якою ми працюємо (10% авторам виробів), дасть змогу талановитим дітям з інклюзією самостійно заробляти на життя.
Якщо в серці жевріє цей вогник до певної справи, то треба пробувати!
-Чимало жінок мріють про свою справу, але постійно сумніваються у собі та своїх силах. А як ви наважились?
Коли створювали “Lady Di atelier”, ми з Ірою задались питанням, що хочемо змінювати і від цього вже відштовхувались.
Але це був доволі складний період. Коли ти весь свій час, всі свої заощадження вкладаєш в справу і чекаєш. Ти розумієш, що зараз потрібно відмовити собі у всьому тому, що раніше не відмовляв, заради ідеї. У той час, я інтенсивно молилася, звернулася до одного отця. Це був складний період зрозуміти, відпустити, прийняти - згадує Ярина.
І зараз у нашій діяльності не все так легко, але ми з цим працюємо.
Головне не боятись, бо тобі можуть приходити можливості, а ти їх опускаєш. І це вже твоя відповідальність. Ніхто тобі не винен, що ти не ризикнув. Це наче тест, який ти повинен здати, не важливо наскільки добре, головне почати. Тоді і хід думок змінюється. Якщо людина займається тим, що робить її щасливою, то цього достатньо.
Ми з Ірою певний час навіть бугалтерію не рахували і не мали бухгалтера. Вже згодом, коли ми найняли бухгалтерку, вона підрахувала фінансову звітність, то виявилось, що ми інтуїтивно все правильно розділяли. Так тривало біля трьох років!
Але коли ти цим живеш, мені здається тебе Бог веде.
Проте зараз ми вже все робимо професійно, оскільки є плани масштабуватись, а це більша відповідальність, перш за все за наших працівників.
-Чи є правила якими ви з Іриною керуєтесь, як в житті, так і в роботі?
Ми маємо з Ірою три правила:
1. Всьому казати так.
2.Бути вдячним за все.
3. З дня в день рухатись маленькими кроками до цілі.
І кожна з нас має маленький записник, - простягає мені невеличкий блокнотик на резинці. - В ньому записуємо всі свої ідеї та вдячності за ще один прожитий день, це допомагає відслідкувати скільки хороших речей з нами відбувається, але на які ми часто не звертаємо уваги. Рекомендую спробувати!
- Які виклики постали перед вами на початку повномасштабної війни?
Ранок 24 лютого, почався з виплати зарплат усім працівникам та підрядникам.
Після чого, кілька днів ми дивились на хустини і думали, що робити далі з ательє, кому потрібні ті хустини в час війни.
А вже за півтори тижні, нам почали писати наші клієнти, бажаючи бодай щось у нас придбати, лишень, щоб наше ательє продовжувало працювати.
Підрядники з якими ми співпрацювали, призупинили роботу на невизначений термін. А у нас на руках були якісь залишки продукції. І якщо ще 24 лютого ми боялись подумати, що нас чекає далі, то в березні ми не встигали перепочити. У нас була така шалена підтримка наших красивих жінок, що березень місяць ми закрили з донатом у розмірі 100 000 гривень. Кошти перерахували у благодійний фонд Сергія Притули.
Виявляється, що коли довіряєш Богу, то воно якось йде само собою.
- Яка вона, жінка, що носить ваші хустини?
Вона особистість, яка знає чого хоче і впевнено крокує по життю. Речі, які вона обирає, повинні бути хорошої якості і з сенсами. Ця жінка завжди знайде час, щоб дізнатись про історію хустини її автора. Їй важливо знати, що 10% з прибутку хустини йде її авторам. Бо це для неї є момент відповідальності.
Я так впевнено описую “нашу” жінку, бо перші три місяці з початку повномасштабної війни я відповідала кожному клієнту особисто.
- Велика частка роботодавців відмовляє людині в роботі, коли чує про її інвалідність. Яка у вас політика щодо цього?
Роботодавці заганяють людей в страх, у мене є друзі яких енну кількість раз не взяли на роботу через інвалідність. Я вважаю, що це втрата для роботодавця, бо це сильні люди.
Знаю компанії, що після повномасштабного вторгнення закрились, хоча на нашому фоні вони виглядали титанами.
Це я до чого, у нашому великому відділі продажу є жінки, які дотичні до інклюзії: є мама, яка має сина з синдромом Дауна, інша є мамою сина з порушенням слуху, і є дві жінки, одна з ДЦП, а інша пересувається за допомогою крісла колісного.
Здавалось би, наш колектив є максимально ризикованим, бо більша його частина, це жінки. Котрі так чи інакше дотичні до інклюзії, через що можуть часто випадати з робочого процесу. Але попри це ми реально успішні! Не тому, що люди у нас є трудоголіками чи фізично здоровими, а тому що у нас люди, які люблять свою справу. І зараз у нас такий період, коли кожен на своєму місці. Робота йде так, що тобі хочеться летіти на неї, а не йти. (ред. усміхається). Зараз у планах розширення і ми в активному пошуку SMM-менеджерів, швей, дизайнерів, людей, які бажають стати частинкою нашої команди та творити красу разом
- Які подальші вершини розглядає для себе Lady Di atelier?
Рости та розширюватись. Ми почали вже більш професійно формувати команду, цілі, будувати стратегію ательє. Збільшили виробництво.Розширили партнерства з авторами.
В планах більше комунікувати з молоддю, щоб через моду привертати увагу до теми інклюзії в Україні. Для нас хустина, це можливість говорити. Тому наші менеджери часто не просто продають хустини, а і розповідають історії їх створення.
- Щоб б ви порадили учасницям WOWoman, які от-от розпочнуть свою власну справу? До чого їм потрібно бути готовими, а що не приймати близько до серця?
Не боятись! Виходячи з нашого досвіду, я б рекомендувала проконсультуватись з підприємцем схожого напряму, HR- спеціалістом, бухгалтером. Дізнайтесь про потенційні ризики.
Бути готовим працювати понаднормово. Бо якщо чекати на фарт, то він навряд чи буде. Фарт, то є, але він іде в ногу з працею. Закон Парето “20/80” каже, що лише 20% має бути роботи, але яка це правильно побудована праця у цих 20%?
Я б точно порадила з легкість і добротою ставитись до себе. Прийняти той факт, що помилки будуть завжди і це нормально. Не припиняйте навчатись своїй справі. І шукайте підтримки серед близьких, бо на початках людина дуже вразлива, постійно вагається, шукає правильний шлях. Ідіть по відчуттях, якщо чуєте себе комфортно з людиною у роботі, то тримайте контакт, якщо важко, то краще припиняйте.
І слухайте успішних людей, вони радо діляться досвідом.
Бо зараз такий період в Україні, коли ми дуже потребуємо успішних українців, які залишились в Україні, які творять українське і таким чином розвивають нашу економіку.
Ми навіть зі своїми конкурентами ділимось інформацією щодо матеріалу і місць закупівель. Робили, це завжди, і що цікаво, це ще ніколи нам не нашкодило. Мені здається треба все робити на примноження і тоді у вас точно все вдасться.