Марина з Маріуполя

— Костя, мій син, часто запитує, чому війна? Чому ми залишили дім? Вночі він здригається, хоч не бачив на власні очі ні смерті, ні крові. З підвалу виходив лише на п’ять хвилин — подихати. А далі знову — темрява та пил сховку.

​

Марина розповідає історію своєї родини у Бродах. Тут вони разом сином, сестрою та племінником мешкають із кінця березня. Свій виїзд з Маріуполя називають дивом. Їхнє авто залишилося цілим, коли сусідні машини у колоні палали.

​

—  У Бродах нас так гостинно прийняли. Та все ж на душі тяжко. Ми любили Маріуполь! Нам так хочеться додому… Потрібно починати нове життя, шукати постійне житло, роботу, але для нас час ніби зупинився. 

Родина Марини отримала від Української освітньої платформи  гуманітарну допомогу та соціальний супровід.